Женишковецька ЗОШ 
І-ІІІ ступенів

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 57
Погода
weather.in.ua - погода в Україні - прогноз погоди в Україні на 3 та 5 днів
weather.in.ua - погода в Україні - прогноз погоди в Україні на 3 та 5 днів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Історія школи

 

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ШКОЛИ


 

 

 

На хвилі національно-культурного відродження України учні отримали можливість по-новому глянути на сторінки багатостраждальної історії нашої держави, на події визвольних змагань, які привели нас до незалежності. І логічно виникає проблема виховання любові до рідного краю, до рідного села чи міста, до рідної мови.
А вона, ця любов, починається з малого - з любові до своєї родини, до своєї домівки, до рідної школи. Поступово ця любов до рідного переходить у любов до своєї країни - її минулого і сучасного, а потім до всіх людей, до загальнолюдських цінностей.
Бо після багатьох років плюндрування святинь, войовничого атеїзму, перекручування або й замовчування історичних фактів, ми тепер маємо можливість займатись краєзнавчою роботою, не думаючи догодити якомусь ідеологічному начальнику, не боячись висвітлювати так звані «білі плями» в історії нашої школи.

 

 
СПОРУДА НАШОЇ ШКОЛИ
Село наше Женишківці велике і дуже красиве. В ньому нараховується 813 дворів, 15 ставків, 314 гектарів лісу, 3000 гектарів орної землі. А які прекрасні наші яблуневі сади! Весною і літом навіть будинків не видно, все потопає в садах.
Перші письмові публікації про наше село датуються 1493 роком, хоч засноване село було набагато раніше. Юні краєзнавці на околицях села знайшли посуд, кам'яні знаряддя, які, на думку фахівців, відносяться до ІІ-ІІІ століття н.е. Село росло, розвивалося і в 1902 році була відкрита однокласна народна школа, в якій навчалось 80 дітей, розподілених на три групи.
Навчали дітей вчитель Буяло і отець Латиський, навчання проводилось рідною мовою. У 1904 році була відкрита церковно-приходська школа, в якій навчались лише дівчатка.
Потреба в розширенні навчальних закладів весь час зростала, і в 1912 році з ініціативи і при особистій участі нашого земляка, члена Державної думи Андрійчука Григорія, Летичівською земуправою Кам'янець-Подільської губернії, до якої входило наше село, була збудована прекрасна 2-х класна
школа, в якій в 5-ти групах навчалося 95 учнів і працювало 5 учителів. Школа збудована з хорошої цегли, з великими вікнами, актовим залом, покрита жерстю і декоративно оздоблена. Розмір її 40 м, 14 м , 3,8 м . Вона і до сьогодні є окрасою села і вірою та правдою служить дітям наших односельчан. В той час люди будували на совість. Підтвердженням цього є те. що, незважаючи на такий солідний вік. в школі не замінене жодне вікно чи двері, ні
одної дошки на підлозі.
Григорій Андрійчук збудував в селі і лікарню, також цегляну, яка теж до сьогодні служить людям. Про скромність Андрійчука свідчить той факт, що, збудувавши школу і лікарню з цегли, він для себе і сім'ї звів красивий будинок на три кімнати з глини. Якби теперішні депутати були такими. Трагічна доля цієї людини. Після жовтневого перевороту 1917 року він був заарештований і по дорозі до райцентру був убитий.
І ще одна трагедія долі. Коли почали валити і грабувати будівлю тридцятип'ятиметрової дерев'яної церкви, то знімати хреста примусили під загрозою смерті сина Андрійчука, Віталія Григоровича, який, закінчивши педагогічне училище, працював вчителем фізики в нашій школі.
Люди, звичайно, тягнулися до знань, і в 1925 році на базі нашої школи була відкрита перша у новому Віньковецькому районі семирічна школа. Для цього актовий зал перемурували стіною, утворивши ще дві класні кімнати. Такою школа існувала до 1936 року.
Потрібно сказати, що в нашому селі було 5 поміщицьких будинків і маєток генерала Ісакова, що жив у Петербурзі, а його маєтністю управляв посесор, що теж мав свій цегляний будинок. І коли почалася варварська, бездумна руйнація всього, усі ці будівлі були розвалені, пограбовані і розпродані, залишили тільки один будинок для клубу і будинок посесора віддали школі. Віддали школі і будинок Андрійчука попередньо виселивши його сім'ю.
Маючи вже три шкільних будинки, районне керівництво в 1936 році відкрило в нашому селі восьмирічну школу. Її директором призначили Підвального Якова Михайловича, який приїхав в село разом з дружиною, вчителькою хімії Лазаркевич Зіною Федорівною. Отже, основне приміщення школи стало називатись «центральна школа», будинок Андрійчука - «Андрійчукова школа», а будинок посесора - «червоний дім». Так вони називаються в селі і до сьогодні, так, певно, будуть називатися доти, поки існуватимуть.
Потрібно сказати, що на території нашого села розташована Слобідка Женишковецька, яку населяють росіяни, старообрядці - безпоповці, які втекли від ката Петра І за релігійні переслідування і поселилися на доброзичливій українській землі. Для їх дітей у 1924р. була відкрита початкова школа у хаті Квасньовської М. В., яка потім стала вчителькою цієї ж школи. Навчав дітей вчитель Петропавловський С.П. У 1928р. громадою на Слобідці була збудована початкова школа. Навчання в ній проводилось українською мовою, і ніяких проблем в «російськомовного населення» не виникало.
Кількість дітей, що хотіли навчатись, збільшувалась, і у 1938р. в селі була відкрита середня 10-річна школа. Крім місцевих учнів та дітей інших сіл району, школу відвідували учні з кількох сіл Вінницької області, бо село наше розташоване на межі Хмельницької та Вінницької областей. Першим її директором був Молотківський І.Х., талановитий керівник-організатор, якого теж чекала нелегка доля.
Трьох приміщень, звичайно, не вистачало, і навчання проводилось у дві зміни. Навесні 1939 р. відбувся перший випуск учнів 10-го класу, який перетворився у свято всього села.
У 1970-х роках силами вчителів і батьків було збудоване приміщення шкільної їдальні і шість класних кімнат школи. Все це не вирішувало проблем шкільного навчання учнів. Відсутність спортивного залу, предметних кабінетів ускладнювало роботу школи.
На території школи споруджено два пам'ятники - Олегу Кошовому і Тарасу Шевченку. Пам'ятник Кошовому відкрили в честь 30-річчя Перемоги у війні. Тоді не була відома справжня історія молодіжної організації «Молода гвардія» і роль в ній Олега Кошового. Але хіба юнак винен у всіляких фальсифікаціях? Пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку відкрили у 1984р. на честь 170-річчя від дня народження Великого Поета. На фасаді школи встановлена меморіальна дошка на честь нашого випускника Героя Радянського Союзу полковника Ортинського Миколи Гнатовича.
На початку 1940-х років біля школи був посаджений яблуневий сад, а в кінці 50-х на початку 60-х - другий сад посаджений учнями під керівництвом вчителів хімії та праці - Вуйлової Хіонії Власівни та Мельника Павла Єпіфановича.
У 1912 році, коли була збудована школа, вся її територія була обсаджена липами та осокорами, які ростуть і тепер і радують усіх своєю величавою красою.
У 1980 році випускники школи посадили березовий гай. У 1965 році біля школи посаджена алея з ялин, а біля пам'ятника загиблим воїнам-односельчанам - білокорі берези.

 

НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС

 

Дуже важко встановити точну кількість випускників школи за її майже сторічну історію. Не всі документи збереглись в архівах, тому доводилось розшукувати старожилів села, які зберегли в своїй пам'яті багато фактів шкільного життя. Це, зокрема, Бондар Сергій Григорович 1908р. народження, вчитель-пенсіонер Мельник Павло Єпіфанович та ін.
Все ж, ознайомившись з документами, які є в школі та районну архіві (класні журнали, статистичні звіти, тощо), ми прийшли до висновку, що із стін нашої школи вийшло більш як 2 500 випускників. Наприклад, у 1967 році відбувся одночасний випуск двох 10-х і двох 11-х класів в кількості 114 учнів. Протягом кількох десятків років школу закінчувало 50-60 учнів, тобто були паралельні класи. Найбільша кількість учнів була у школі у 1961-62 навчальному році - 687. Поступово молодь залишала село, поповнюючи лави робітничого класу, село старіло, і, природньо, зменшувалась кількість учнів. І, як результат, сьогодні в нашій школі навчається 139 учнів.
Навчальний план школи протягом всіх років був більш-менш стабільним (рідна мова, математика, фізика, хімія, історія, географія, фізкультура). Проте в різні роки вводились нові предмети.У 1950 році в програму були введені такі предмети, як логіка, психологія. У 1960 році майже одну третину навчального часу займало трудове навчання. Учні старших класів чотири дні навчались, а два дні працювали. В основному вивантажували гній з колгоспних ферм на тракторний причіп і вивозили його на поля. Кілька років в програмі було вивчення Конституції 1936 року. З кінця 60-х і до початку 80-х, в період інтенсивної русифікації України, велика увага приділялась вивченню російської мови. Навіть класи ділились на дві групи, хоч особливих успіхів у вивченні цього предмету не спостерігалось. Були і інші епізодичні предмети, які не прижились в школі.
Наша школа завжди мала славу однієї з кращих у районі. Це було наслідком того, що школою в різні роки керували здібні керівники-організатори навчального процесу - директори, наявність в школі талановитих педагогів, значна частина яких була випускниками нашої школи, та й престиж шкільної освіти був весь час на належному рівні. Нам вдалося відшукати прізвища усіх директорів школи. Ми розташували їх в хронологічному порядку - Джога І.І.., Андрійчук А.І., Блонський М.О., Долинський А.І., Білик М.М., Молотківський I.X., Підвальний М.М., Мельник П.Є., Саніцький О.І, Кобець B.C., Возниця Д.М., Трунов І.'О., Суха М.З., Крикун С.С., Кабачинський М.В., Наталю к В.1., Гаврилюк A.A., Крисак С.М., Громова Л.В, Крисак. С.М.
Дуже багато випускників школи здобули різноманітні престижні професії. Але про це в наступному розділі. В нашій школі на дуже високому рівні робота гуртків та мистецьких об'єднань. Особливого підйому вона набула в період, коли директором школи був Трунов Іван Олексійович. Він сам був великим любителем народного мистецтва, спорту і намагався залучити до цього чи не всіх учнів школи. Він закупив в м. Одесі комплекти струнних інструментів для учнівського та учительського оркестру, солістом якого він був сам. Придбав також два комплекти духових інструментів і створив в школі два духових оркестри з учнів. Закупив також піаніно. Треба сказати, що в той час вчителем музики був Рудий Василь Гнатович, самодільний композитор, випускник нашої школи, фронтовий музикант, безмежно закоханий в музику. А оркестром народних інструментів керував вчитель фізики Андрійчук В.Г., син того самого Андрійчука Григорія, котрий збудував нашу школу. Шкільний хор завжди був переможцем районних оглядів і учасником обласних. Багато випускників школи вибрали професію вчителя музики і співів. В той час широкою популярністю користувався шкільний хореографічний гурток, яким керувала завбібліотекою Караванська Галина Іванівна. Широкий репертуар, непогана виконавська майстерність забезпечувала йому постійне лідерство в районі. Багато учнів займалися в художньому гуртку, яким керував лаборант школи Сухий І.Й.
На високому рівні велась в школі спортивно-масова робота. Цей рівень започаткував ще директор школи Трунов І.О., і з перемінним успіхом ця робота проводиться і сьогодні. Зі стін школи вийшли майстер спорту з легкої атлетики, три кандидати у майстри спорту з лижних гонок і важкої атлетики, кілька першорозрядників. В школі завжди були популярними спортивні ігри (футбол, волейбол, баскетбол, гандбол), легка атлетика та лижний спорт. Ось що розповів випускник школи 1963 року, один з кращих спортсменів школи Мацюк П. Г.: « У 1963 році їхали ми в райцентр на першість району з лижних гонок. Доріг тоді твердих не було, і колгосп виділив нам пару коней, запряжених в гарні сани, їхало нас десять чоловік. Дівчат посадили в сани, а юнаки разом з вчителем стали на лижі, палками зачіпились за борти саней і так їхали до райцентру 20км. Трохи ми запізнились, бо вже на старті в гонці на 5км. стояла остання учасниця. А наша Марія Андріюк сидить ще на санях. Поки вона переодяглась і трішечки розігрілась, остання учасниця давно вже пішла на дистанцію. Судді випустили нашу Марусю на дистанцію через кілька хвилин. Проходить певний час, і ми бачимо, що до фінішу наближається наша Маруся! Інших учасниць зовсім ще не видно. Коли судді зафіксували її результат, то подумали і сказали, що в них певне замерзли секундоміри, бо лише кілька секунд не вистачило до першого дорослого спортивного розряду. Коли фінішували інші учасниці, яких судді запитали, чи не переганяла їх наша Маруся, і коли в протокол було занесено всі результати, судді переконались, що з їх секундомірами все в порядку. Ми не могли не підтримати такого переможного почину і впевнено виграли командну першість. Після закінчення школи Марія Андріюк закінчила факультет фізвиховання Кременецького педінституту, стала кандидатом у майстри спорту з лижних гонок і працює вчителем фізкультури у Деражнянському районі Хмельницької області.»
У 1978 році на базі школи була проведена першість району з кросу серед учнів середніх шкіл. До цих змагань була проведена велика підготовча робота. В лісі, біля села, були розміщені дистанції. В шкільній майстерні вчитель фізкультури і вчитель праці виготовили медалі з дерева. Красиво їх відшліфували, зробили надписи, покрили прозорим лаком, прикріпили до них 3-х кольорів стрічки, і вийшли майже справжні медалі. До кожної з 11-ти команд був прикріплений один з класів нашої школи на правах шефа. Коли на п'єдестал підіймались призери-дівчати, то хлопчики з молодших класів дарували їм яскраві букети квітів, а медалі вручали голова райспорткомітету Слишинський В.М., інспектор районо Присяжнюк А.Я. та директор школи Гаврилюк A.A. А ще було багато музики. Ці змагання перетворились у справжнє спортивне свято, яке чимось нагадувало фрагменти з Олімпійських ігор.
Ще один цікавий епізод. Розповідає випускник 1956 року, вчитель музики нашої школи Сухий Дмитро Іванович:«Дуже сніжна була зима 1956 року. Самодіяльні артисти школи (хор, солісти, декламатори, учасники драматичного гуртка) разом з кількома учителями, попередньо виступивши на своїй сцені і в кількох ближніх селах, вирішили поїхати з концертом в село Явтухи Деражнянського району. Колгосп виділив 5-6 підвід з добрими кіньми. І поїхали. Продали квитки, і розпочали концерт. Потрібно сказати, що в цьому селі на той час був збудований дуже гарний і великий клуб. Відсутність радіо, телебачення змушувало людей відвідувати навіть не дуже значні вистави. Так, що людей було повно. Концерт пройшов на «біс», та коли учасники вийшли з клубу, щоб їхати додому, виявилось, що жодної підводи біля клубу немає. Чи то їздові замерзли чекати, чи ще якась причина, та однаково ж всі ми розгубились, бо до нашого села треба було йти більш як 10км. Та справжнім оптимістом виявився наш художній керівник В.Г.Рудий. « Та це ж, - сказав він. - справжня романтика в таку заметіль йти рідними полями.»
Отак з піснями, жартами, сміхом вирушили ми до свого села. Хлопці хотіли бути кавалерами, протоптуючи стежку дівчатам. Так йдемо годину і більше, і щось здається, що ми не туди йдемо. Одним словом, заблудились. На полі ніякої дороги не видно, сніг мете, та йти треба.. Раптом приходимо до якогось лісу, хоч усі знали, що ніяких лісів між цими селами немає. Та кілька хлопців впізнали цей ліс, бо літом пасли тут корів. Ліс називався «Пеньки» і був розташований зовсім в інший бік від нашого села. Та ми вже мали орієнтир, далі дорога була обсажена черешнями, і перед ранком всі ми благополучно добралися до своїх домівок. Вдома в кожного, звичайно, хвилювались, та скільки приємних спогадів залишилось від того концерту і романтичної подорожі. Пройшло багато років, а ми часто згадуємо оту сніжну романтику.»
В тому ж році сільський хор, значну частину якого складали вчителі, під керівництвом В.Г. Рудого став переможцем обласного огляду художньої самодіяльності і брав участь в заключному концерті на сцені Київського театру ім. І.Франка.
Ми провели анкетування жителів нашого села за таким питанням: «Що вам найбільше запам'яталось за час навчання в школі?».
Відповіді були різноманітні, але більшості випускникам запам'ятались концерти художньої самодіяльності, спортивні змагання в школі та за її межами, цікаво організовані і проведені військово-спортивні ігри «Орлятко» та «Зірниця».
Ми спробували відшукати старі підручники і порівняти їх з сучасними. Особливо було цікаво порівняти підручник з астрономії 1953 року випуску і сучасний. Дуже велика різниця в підручниках з історії і географії. Звичайно, теперішні підручники правдивіші, гарно оформлені. В старих підручниках чи не кожен розділ містить славослав'я на честь «батька всіх народів» Й. Сталіна, про мудре керівництво партії, яка веде нас до вершини комунізму. Про це тепер якось навіть смішно читати. Правда, буває і навпаки. Ми порівняли підручник з біології для 6-го класу, випущений у видавництві «Генеза» у 1996 році з попередніми підручниками. Вони написані простою та цікавою мовою і легко сприймаються учнями. Теперішній підручник написаний такою складною мовою, ніби для студентів біологічних факультетів. Для шестикласників в кожному параграфі введено багато латинських термінів, складних понять (ДНК, гаплоїд, диплоїд). Учні читають його неохоче, хоч він дуже гарно художньо оформлений. А ботаніка ж була завжди любимим предметом учня середніх класів.
 Для успішного оволодіння знаннями велику допомогу надають бібліотеки. До 1958 року учні і вчителі користувались послугами сільської бібліотеки, а потім була започаткована шкільна, яка розміщувалась в куточку фізкабінету. Завідували нею періодично ті вчителі, які мали мале навчальне навантаження. З 1966 року шкільна бібліотека зайняла окреме приміщення, а бібліотекарем стала випускниця Теребовлянського культпросвітнього училища Караванська Галина Іванівна, зараз працює на цій посаді Громова І. Д. Загальний фонд бібліотеки сьогодні нараховує майже 13 000 томів. Були періоди, коли вчителі дарували бібліотеці власні книги, та й поповнення на державному рівні було не погане. Дуже прикро, що в останні роки бібліотека не поповнюється зовсім. Таку позицію держави відносно школи дуже важко зрозуміти. 
 Справжнього театру в школі ніколи не було, але 10 років тому в школу прийшов молодий вчитель історії Бойко М.Д. і організував дитячий ляльковий театр. Ляльки театру передала колишня наша випускниця Гадомська Зіна Іванівна, яка працювала раніше в ляльковому театрі іншої області. До речі, ляльки вона на високому професіййному рівні виготовляє сама. Перша вистава «Лисиця-чарівниця» була справжнім святом для школярів. Майстерно виконали свої ролі Койдюк Леся, Крисак Михайло, Заболотна Світлана. Крім цієї вистави, у репертуарі театру були «Колобок», «Івасик-Телесик». Театр успішно виступав і на сцені районного Будинку культури. На жаль, театр майже припинив свою роботу. Причина та ж - не вистачає коштів. А жаль.

 

 

ВИПУСКНИКИ

 

Дуже важко прослідкувати за історію школи, в яких навчальних закладах навчались її випускники. Все , ж, проаналізувавши класні журнали, статистичні звіти, приходимо до висновку, що значна частина випускників продовжувала навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах. Важко навіть перерахувати відомих людей, яким путівку в життя дала наша школа.
Добрими словами згадуємо нашого випускника. Надзвичайного і Повноважного посла СРСР Івана Олександровича Мельника. Він представляв тодішню державу в Люксембурзі, Малі та Камеруні. В кожний свій приїзд до рідних, він обов'язково приходив до своєї школи, розповідав вчителям та учням про події у світі, а в 1966р. подарував школі телевізор «Темп», який на той час був неабияка розкіш.
Часто приїздив до рідної школи наш випускник. Герой Радянського Союзу полковник Микола Гнатович Ортинський, який у той час жив у Ташкенті.

Завжди цікавився справами рідної школи декан математичного факультету Кременецького педагогічного інституту Вуйлов Борис Єпіфанович
Довгий час заступником директора Говірського профтехучилища працював наш випускник Качуринець Іван Якович.
Кандидатами медичних наук стали наші випускники: Футорний Олександр Михайлович, Грабовецький Дмитро Юхимович, Паюк Людмила Михайлівна, а кандидатами економічних наук - Козак Григорій Якович та Йолтухівський Михайло Іванович.
Вже більше як 30 років працює генеральним директором Полтавського лікеро-горілчаного об'єднання Блажієвський Едуард Миколайович.
Одним з провідним інженерів Київського заводу «Арсенал» був колишній учень нашої школи Барабанов Микола Іванович.
Майстром спорту - з легкої атлетики став, навчаючись в Київському інституті фізкультури, Мельник Яків Прокопович, а потім, переїхавши до Якутії, виконав ще норматив майстра спорту з національного триборства. Тепер він працює головою республіканського спорткомітету Республіки Саха-Якутія.
 Вчителем нашої школи працював випускник Вінницького педінституту, кандидат у майстри спорту з боротьби Громов І.І. Тепер він велде тут спортивну секцію з дзюдо.
Наша учениця Андріюк М.Ф. стала кандидатом у майстри спорту з лижних гонок, закінчила Кременецький педінститут і тепер працює у сусідньому районі.
Значними спортсменами стали наші учні: Паюк В., Мацюк П., Пасєка М. та ін.
 Випускниця 1980 року Коцюба Т. була чемпіонкою області з кросу, учасницею республіканських змагань. 

Наш учень, кандидат історичних наук Слободянюк П.Я., працює начальником управління культури Хмельницької обласної держадміністрації, а Слободянюк В. - на такій же посаді у Хмельницькій міській адміністрації.
Один з відділів українського об'єднання «Сортнасіннєовоч» очолює кандидат економічних наук Козак Г.М.
 Головним архітектором міста Черкаси працює наш випускник Качуринець Л.П., а його молодший брат Віталій - провідний архітектор Московського метробуду.
Начальником Деражнянської ПМК-3 довгий час працював наш випускник Паюк В.О., його брат Борис - начальником Тернопільського облавтодору, а молодший Олександр - головним агрономом Івано-Франківського обласного сільгоспуправління.
Після закінчення факультету журналістики кореспондентом обласної газети «Подільські вісті» працює Лічман П.Р.
Начальником Деражнянського лісгоспзагу працював Тернавський В.Г., який закінчив Львівський лісотехнічний інститут.
Сусіднє КСП «Колос» очолює недавній випускник Койдюк Ф.М., головним інженером нашого колгоспу працює його однокласник Козак В.П.
Більше тридцяти років головним лікарем нашої дільничної лікарні працював Кондратюк Павло Йосипович. Правда, випускний клас і медінститут він закінчував в Омську, куди були вислані сталінськими посіпаками його батьки, як куркулі, бо мали трохи більшу хату, ніж інші. Під його керівництвом збудовано лікарняний двохповерховий корпус на 50 ліжок, з операційною,пологовим відділенням, а також приміщення амбулаторії, котельня, гаражі, господарський двір, посаджено фруктовий сад, парк. Дуже прикро, що сьогодні лікарня на грані закриття, усе прийшло в запустіння. Цього ніяк не можна зрозуміти...
В центрі села поряд зі школою височить прекрасна будівля православної церкви, збудованої громадою на тому ж самому місці, де колись стояла стара церква. Всю проектну документацію безкоштовно виконав випускник нашої школи Пасєка Петро Арсенович, який після закінчення Львівського політехнічного інституту працює у Підволочиську Тернопільської області. Священиком у церкві, яка відкрилася у травні 1998 року, служить теж випускник нашої школи Гнатишин Петро Григорович, який до посвяти в цей сан був підполковником Радянської Армії і служив замполітом в одному з найбільших ракетних полків.
Сьогодні в нашій школі працює 20 вчителів, багато із них випускники нашої рідної школи. Навіть цей, далеко неповний, перелік випускників свідчить про те, що наша школа може гордитися своїми учнями.
До цього часу замовчувався, та й сьогодні не дуже афішується той факт, що в нашій школі у 1949 році, в час розгулу сталінських репресій, була створена учнівська підпільна організація « За вільну Україну». Потрібно сказати, що село наше давнє і культурне, на той час було чимало освічених сімей, в яких українська національна ідея виховувалась у дітей змалечку. Це, зокрема, сім'ї учителя Мельника Григорія Арсеновича, пасічника Сухого Івана Дмитровича, простих колгоспників. Кравчука Сергія Олександрович а, Паюка Омеляна Семеновича та ін.
...Йшов 1947 рік, рік чергового голодомору на Україні. В той рік Мельник Г.А. разом з своїм сином Віталієм, учнем 8-го класу, подалися в західні області України щоб виміняти деякі свої речі на хліб та інші продукти. Звичайно, як допитливі й освічені люди, вони спілкувалися з патріотично настроєними людьми їм багато на що відкривалися очі.
Віталій у школі був незаперечний лідер - писав вірші і поеми, був відмінний математик, до того ж був дуже гарний на вроду. Він часто збирався зі своїми друзями і говорили про те, як сталінський режим знищує кращих синів і дочок України. І зародилася в них думка про те, щоб створити підпільну організацію для боротьби за вільну Україну. На що сподівалися юні герої в такий страшний час, важко сказати, але організація була створена. Ватажком її обрали, звичайно, Мельника Віталія. До організації увійшли також його сестра Галина, її наречений Кравчук Олександр Сергійович, Паюк Володимир Омелянович, Качуринець Іван Якович, Сухий Анатолій Іванович. Андрійчук Анатолій Прокопович. Сосна Аліса Яківна. Всі вони були кращими учнями школи, частина з них - відмінники. Крім того, всі були дуже талановиті -ставили п'єси. організовували концерти художньої самодіяльності. На одній із своїх зустрічей написали клятву-присягу: до кінця свого життя боротися за незалежну Україну, а замість підпису скріпили клятву відбитком пальця, змоченого своєю кров'ю. Вирішили спочатку виготовляти і розповсюджувати листівки, в яких розповідати про злочини сталінського режиму. Андрійчук Анатолій, як обдарований художник і майстер на всі руки, виготовив саморобний шрифт, і перші листівки вже були розклеєні. Вони організовували маївки в лісі, завжди одягались у вишиті сорочки, співали українських пісень і розповсюджували листівки.
Настав 1949р., останній рік їх навчання в школі. Всі юні герої поступили у вузи і технікуми, та енкаведисти вже вийшли на їх слід, адже в них не було ніякого досвіду підпільної роботи.
Паюк Володимир навчався в Сумському артилерійському училиші, Качуринець Іван - в Кам'янець-Подільському педінституті. Сухий Анатолій після сільгосптехнікуму служив в армії. Дізнавшись, що майже всі юні підпільники заарештовані, Паюк Володимир тікає з військового училища, захопивши з собою пістолет.
Як тільки була викрита підпільна організація, були прийняті жорстокі міри проти педколективу школи. Звільнили з посади директора Молотківського І.Х., багатьох вчителів звільнили з V роботи, інших направили на роботу в сусідні села. А усіх юних героїв посадили на максимальний термін ув'язнення і відправили до Сибіру. Були заарештовані і засуджені батьки підпільників, а також сім'ї односельчан, до яких хоча б заходили юнаки: Мулявка Степана Івановича, Грабовецького Данила Сергійовича, Швідкова Віктора Івановича.
Після викритя культу особи Сталіна всі вони, крім Віталія Мельника, повернулися додому. Його товариші стверджують, що Віталій не здався, а застрелився, бо знав, що його чекає в енкаведистських застінках. Залишився жити в Тайшетському районі Іркутської області Сухий Анатолій, якого місцеві жителі щиро прийняли як розумну, чуйну людину і хорошого агронома. Він створив там сім'ю і лише зрідка приїжджає в рідне село. Решта юнаків не могла спочатку і думати про продовження навчання у вузах, тому змушені були поступити в Говірське профтехучилище. Після його закінчення Паюк Володимир став працювати інженером-механіком в нашому колгоспі, Кравчук Олександр - його помічником, Качуринець Іван поступив у Кам'янець-Подільський педінститут, Андрійчук Анатолій, як талановитий художник, заробляв собі на життя малюванням. Звичайно, довго працювати і жити в селі вони не могли. Начальство, а інколи і прості люди обзивали їх націоналістами, бандерівцями, травмуючи незагоєні рани їх душі. Кравчук Олександр разом з дружиною Галиною виїхали на постійне проживання у Львівську область.
Паюк Володимир переїхав жити в місто Деражню, після закінчення інституту працював начальником ПМК, головним інженером РТП, а тепер на пенсії. Качуринець Іван довгий час працював завучем Говірського СПТУ, потім вчителем Осламівської середньої школи. Тепер також пенсіонер. Андрійчук Анатолій проживає в сусідньому - селі Гоголі і радує односельців своїми картинами та іншими виробами. Сосна Аліса живе в Києві, після закінчення лісотехнічного інституту працювала на фабриці, що виготовляла меблі.
ВЧИТЕЛІ
Можна сміливо сказати, що із всіх відомих професій, професію вчителя обрали найбільше наших випускників. Дуже важко в одній роботі перелічити всіх учителів, що закінчили нашу школу. Це ще раз підтверджує високий авторитет школи, особистий приклад учителів також орієнтував учнів на здобуття педагогічної професії. В різні роки значну частину педколективу складали випускники нашої школи. Наприклад, в складі педколективу 1963-64 навчального року вісімнадцять колишніх наших учнів.
Не можна не сказати кілька слів про вчителя фізики Андрійчука Віталія Григоровича. Здається, що не було такої галузі знань, де б він не був авторитетом. Після війни він разом з учнями виготовляв детекторні приймачі і дарував односельцям, пробував навіть ^змайструвати саморобного телевізора. Він грав на всіх Струнних інструментах, керував учительським і учнівським оркестрами народних інструментів. Чудова була людина!
З великою повагою відносяться односельчани до сім'ї Прилюків, в якій - усі педагоги. Микола Варфоломійович - викладач історії, «Відмінник народної освіти», керівник шкільного і сільського драматичних гуртків; його дружина Ганна Єпіфанівна - викладач літератури, теж «Відмінник народної освіти», обдарована співачка, уроки якої завжди були уроками високої поезії. їх син Аркадій, першорозрядник із спортивної гімнастики, працює директором Бродівської дитячої спортивної школи на Львівщині, а дочка Глафіра -вчитель-методист однієї із шкіл Києва.
Вся сім'я Мельника Григорія теж учителі. Сам Григорій Арсенович вчитель молодших класів, дочка Лариса -вчителька української мови, працює в Івано-Франківську, дочка Оксана - вчителька математики.
Ми вже згадували, що перший випуск учнів десятого класу відбувся в 1939 році. З того випуску четверо стали педагогами, а Бондар Марія Антонівна та Гавловський Антон Іванович працювали в нашій школі аж до виходу на пенсію.
Прекрасним мовником і талановитим директором школи багато років був Кабачинський Михайло Володимирович, а дружина його - Христина Андріївна - вчителька молодших класів.
нети», виконавши пісню «Запах землі», музику до якої написав керівник ансамблю Сухий Д.І., а слова - вчитель фізкультури Шейко А.П.
Увесь свій талант і душу віддали школі вчителі мови і літератури - Литовська Марія Василівна, Говорун Надія Іванівна, Бондар Неоніла Михайлівна, біології та хімії - Гикавчук Антоніна Василівна, історії - Кушнір Віра Костянтинівна, молодших класів - Грабчак Ганна Степанівна, Квасньовська Марія Василівна, математики - Дмитришина Ганна Іванівна. Паюк Марія Петрівна та багато, багато інших.

 







Відкриття пам'ятника О. Кошовому



Відкриття пам'ятника Т. Шевченку
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Липень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Годинник
Україна
Корисні посилання

Віньковецький РМК
Дистанційне навчання
ВРЦОЯО
ХОІППО
Інтернет-газета "Методичні діалоги"
Острів знань
Освітній портал
Методичний портал
Сайти шкіл району
Віньковецький НВК
Дашковецький НВК
Зіньківський НВК
Майдано-Олександрівська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Осламівська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Охрімовецька ЗОШ І-ІІІ ступенів
Пилипо-Олександрівська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Петрашівська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Велико-Олександрівська ЗОШ І-ІІ ступенів
Грим'яцький НВК
Зорянська ЗОШ І-ІІ ступенів
Калюсецький НВК
Карачієвецький НВК
Карижинська ЗОШ І-ІІ ступенів
Подолянський НВК
Покутинецька ЗОШ І-ІІ ступенів
Слобідко-Охрімовецький НВК
Старонетечинецький НВК
Яснозірська ЗОШ І-ІІ ступенів
Говорівська ЗОШ І ступенів

Copyright MyCorp © 2018
Безкоштовний хостинг uCoz